Існує невеличка бульбашка з вашими друзями та родиною, бульбашка середнього розміру, яка складається з вашої спільноти та місцевості, та велика бульбашка — ваша культура і країна.
Більшу частину життя я прожив у США й вважав їх найвеличнішою країною на Землі. Досі так вважаю. Але величне не завжди означає найкраще або найкраще саме для тебе.
Гадаю, більшість із нас живе всередині бульбашок різного розміру. Є маленька бульбашка друзів і сім’ї, середня — спільноти й місцевості, та велика — культури й країни. Але є ще більша, що зветься цілим світом. Я навіть не називав би її бульбашкою — радше антибульбашкою.
Пізнаючи речі за межами своїх бульбашок, я постійно отримую нові стимули. Подорожі й життя за кордоном занурюють у безліч різних поглядів і збагачують ними. Є культури набагато давніші за нашу американську, і в них багато чого можна навчитися. Я завжди вважав себе завзятим шукачем цікавого: швидко нудьгую, завжди дивлюся вперед і ніколи не задовольняюся стоянням на місці. Пізнаючи речі за межами своїх бульбашок, я постійно отримую нові стимули. Це змушує знову й знову вчитися, пристосовуватися та змінюватися. Зміни — це добре.
Я живу в Словаччині вже значно більше року й люблю це місце. Воно не ідеальне, але мені й не потрібно та не хочеться ідеального. Вийти за межі бульбашки — знайти щось нове. Мені потрібне інакше, і Словаччина дає його вдосталь. У людей довга історія й горда культура. Їжа, на мій смак, чудова. Пам’ятаю, як після приїзду навіть звичайний похід до супермаркету був великою пригодою. Що це за марка шоколаду? Який це десерт? Чому Lays продає такі дивні чипси зі смаком «Літній салат»? Що це за ананас? Першого разу я трохи збожеволів і купив усього потроху. Я й досі не скуштував усього та все ще захоплююся, коли знаходжу нове.
Я вже трохи освоївся, і дещо стає звичним. Купую rožky — булочки, схожі на булочки для хот-догів, які словаки їдять із маслом, сіллю й іноді редискою. Щонайменше раз на тиждень готую гуляш і подаю його на knedľa — різновиді парового хліба чи галушки. Купую молоко в картонних упаковках, яке до відкриття не треба охолоджувати. Яйця тут кращі. Жовток насичено-помаранчевий, із багатим смаком. Основне м’ясо — свинина й курятина. Яловичина дорога, її важко знайти. Я за нею сумую. Також бракує інших американських продуктів, як-от звичайної коробки Mac & Cheese: тут її не знайти. Не все краще. Пошта дивна. Усе надто довго йде, а після прибуття в маленькій скриньці з’являється чудернацький жовтий папірець. З ним треба йти на пошту й довго стояти в черзі, щоб забрати посилку. Щоправда, кур’єрські послуги тут надзвичайно доступні. Так я отримував навіть меблі.
Ось точний опис медицини в соціалізованій системі. Мені як американцеві ліві казали, що загальна медицина — святий Грааль, а праві називали її найгіршою ідеєю в історії. Мій досвід? Потроху обидва варіанти, але переважно й значно краще. Ось правда. Потрібен лікар чи стоматолог — про це подбають, і хвилюватися не доводиться. Лікарі тут дуже розумні, мають сучасне обладнання й застосовують новітні методи. Мій стоматолог навіть замовив у Франції спеціальний полімерний пломбувальний матеріал без BPA. Мій лікар знав про маловідомі побічні ефекти ліків, про які американські лікарі ніколи не згадували. Отже, добре, але є один мінус: черги. Не можна записатися на час. Просто приходиш до лікаря й чекаєш. Іноді кімната заповнена людьми, що стоять, і доводиться розбиратися, хто наступний. І все-таки система краща, і я можу це сказати, бо випробував обидві.
Коли я ріс у сільській західній частині Нью-Джерсі, автомобіль був цілковитою необхідністю. У майже будь-якій частині Європи — ні. Я залюбки їжджу Словаччиною потягами й автобусами куди захочу. Не потрібно паркуватися, стояти в заторах чи кермувати. У потязі можна спати, а я люблю потяги. Словаччина чудово налагодила громадський транспорт. Він доступний за ціною. Мій місячний проїзний коштує менш як 30 доларів, і з ним можна скільки завгодно їздити автобусами й трамваями по всій Братиславі. У години пік буває людно й тісно, але більшість часу все просто чудово.
Словаки думають інакше, і я не певен чому. Гадаю, це проникнення американської культури: вони просто «хочуть» автомобілі, і багато хто їх має — дуже гарні, — але не «потребує». Забудьте стереотипи про Східну Європу: більшість неправдиві, принаймні вже тепер, особливо щодо Словаччини, однієї з економік Європи з найшвидшим зростанням. Як американець, що витратив непомірно багато часу на реєстрації, техогляди, страхування, пальне, пошук паркування, затори й водіння виснаженим, скажу: коли громадський транспорт працює, це дар Божий. І це краще для довкілля.
…словаки — народ природи. Вони люблять походи, садівництво й загалом перебування надворі.
Говорячи про довкілля, словаки не марнотратні. Тут треба звикнути носити власні пакети для покупок — їх не видаватимуть. Це змушує всіх повторно користуватися речами, і я полюбив цю практику. Моя теща зберігає всілякі ємності, особливо скляні банки: щороку робить у них соління, використовуючи кріп і огірки зі свого саду. Її огірки — найкращі, які я куштував у житті.
До речі про садівництво: словаки — народ природи. Вони люблять походи, сади й загалом перебування надворі. Це здається дивним для культури, де більшість і досі живе в бетонних багатоповерхівках, але далі ще цікавіше. У багатьох словаків є сади на околицях міст і містечок. Вони мають маленькі квартири, а ще земельні ділянки, зазвичай із будиночком, де годинами відпочивають, смажать їжу й доглядають сад. Я це люблю. Мабуть, одна з найразючіших для мене рис словаків. Їхня відданість природі така сильна, що вони знаходять собі шматок землі, де можуть насолоджуватися сонцем.
Приблизно на Різдво тут відкриваються різдвяні ярмарки, де продають усілякі смаколики. Пряне гаряче різдвяне вино, гаряча випічка з корицею, різні вироби ручної роботи та багато їжі — усе словацькі спеціалітети. Одна з моїх улюблених страв — качка. У США качка дорога, а тут — ні. Це майже компенсує брак яловичих продуктів.
У Словаччині багато високоосвічених молодих фахівців. Міжнародні компанії це помітили й скористалися економічно вигідною робочою силою. Словаки працьовиті, і я особисто вважаю, що їм недоплачують. Але, можливо, саме тому сюди переїжджає так багато міжнародних компаній. Це також пояснює величезне економічне зростання такої маленької країни. Капіталізм тут іще на стадії паростка, але вже пускає міцне коріння. Лише сподіваюся, що вони не стануть самовдоволеними, як частина американців.
Залишки старих комуністичних порядків іще є. Я згадував загальну медицину, хоча вважаю її радше соціалістичною ідеєю. Тут є обідні талони. Усі роботодавці їх надають. Ними можна користуватися в ресторанах, їдальнях чи продуктових магазинах. Чудово вийти на обід, озирнутися, вибрати заклад і вивчити те, що називають «денним меню».
Денні меню переважно створені для працівників. Це трохи як шкільна їдальня, тільки їжа справді добра й можна вибрати з 3–5 різних страв та суп.
Ах так, суп! Словаки мають їсти суп із кожною трапезою, і деякі їхні супи просто неймовірні. Так само легко можна піти в китайський ресторан і скористатися обіднім талоном там. Вирішуєте ви. Мені це подобається, і я вважаю ідею чудовою, просто спочатку мені як американцеві було важко її осягнути.
Тут теж є McDonald’s і KFC, але їх вважають розкішшю та дорогими. І чесно: ви краще заплатите більше за фастфуд чи отримаєте домашню словацьку страву в якісному ресторані? В Америці навпаки: фастфуд дешевий, ресторанна їжа дорожча. Не знаю, чи словаки розуміють, як їм добре, але, мабуть, вони те саме кажуть про мене — дивного американця, який цілком насолоджується їхньою культурою.
